Рубан Оксана, Зюман Раїса

Психологічна компетентність це здатність використовувати психологічні засоби навчання в ор­ганізації взаємодії в освітній діяльності.

Психологічна компетентність це багатопараметрична система, компонентами якої є:

ü ціннісно-мотиваційний (мотивація досягнень, мотивація до оволодіння психологічними знаннями, ціннісні орієнтації педагога);
рефлексивний (усвідомлення сприйняття себе суб’єктами навчально-виховного процесу з метою вибору стилю взаємодії, управління, тактики спілкування); організаторський (передбачає організацію професійної діяльності з метою підвищення її ефективності);
управлінський (передбачає прийняття рішень у повсякденних і екстремальних умовах професійної діяльності, аналіз та врахування альтернатив, контроль за перебігом діяльності, оцінка діяльності учасників педагогічного процесу); когнітивний (являє собою комплекс професійних знань, а також загальної, соціальної, вікової, педагогічної психології, які є необхідними в професійній діяльності педагога);
емоційно-вольовий (комплекс знань про афективну сферу суб’єктів педагогічного процесу, вміння застосовувати ці знання у своїй діяльності, вміння керувати своїми власними емоційно-вольовими станами, емпатійність);
самоактуалізуючий (включає самоконтроль, саморегуляцію та самовдосконалення особистості педагога).

        Психологічна компетентність учителя являє собою своєрідний особистісний інструмент, що дозволяє ефективно вирішувати різні психологічні завдання, що виникають у педагогічному процесі.

Психологічна компетентність учителя змістовно може бути представлена у вигляді сукупності блоків:

1. „Я в контексті професії” (тут майбутньому педагогу необхідно освоїти психологічну інформацію, що описує індивідуально- психологічну своєрідність людини, і навчитися співвідносити свою індивідуальність за змістом образу ідеального професіонала. Це порівняння має носити рефлексивний характер, що стає можливим завдяки розвитку самодіагностики, самопізнання, самотворчості в різних видах навчальних занять, побудованих за принципами методів активного навчання.

2. „Я – учень як суб’єкт освіти”, тут професійне збагачення майбутнього фахівця відбувається шляхом присвоєння соціально-психологічних знань про закони і закономірності розвитку учня, комунікативного, інтерактивного і соціально-перцептивного рівня взаємодії в педагогічному процесі та розширення індивідуального досвіду побудови конструктивної взаємодії. Найбільш ефективним способом формування аналізованого блоку є розширене залучення соціально-психологічного тренінгу як форми організації навчальної діяльності при реалізації освітньої програми в педагогічному вузі.

3. „Я – навчальний предмет”. На рівні цього блоку розвиток відбувається шляхом збагачення когнітивної сфери вчителя способами вирішення творчих професійних завдань, спрямованих на конструювання творчий потенціал учнів систем презентації навчальної інформації та актуалізуючих психологічні механізми, що забезпечують самостійну творчу діяльність учнів з освоєння навчального предмета. Психологічна компетентність є однією з основних складових педагогічної діяльності, а також входить у структуру загальних педагогічних здібностей.

       Випускник педагогічного вузу повинен володіти таким рівнем психологічної компетентності, який забезпечував би побудову педагогічної взаємодії, що реалізує не тільки передачу певного змісту від учителя до учня, але і їх спільне особистісне зростання і розвиток.

Висновки:

1. Психологічна компетентність необхідна фахівцям сфери „людина-людина”, до яких належить і вчитель. Це випливає з того, що представники професій типу „людина-людина” практично постійно включені в процес міжособистісного спілкування, для успішного перебігу якого об’єктивно необхідним є істинне знання особливостей внутрішнього світу партнера по спілкуванню, а також вибудовування адекватної ним лінії поведінки.

2. Психологічна компетентність – це своєрідний психологічний особистісний інструмент фахівця, що забезпечує ефективне виконання його професійної діяльності. 3. Психологічна компетентність є частиною психологічної культури фахівця сфери „людина-людина” і елементом його професіоналізму.

4. Психологічна компетентність завжди опосередкована змістом діяльності фахівця.

5. Розвиток психологічної компетентності особистості може відбуватися як стихійно, так і в процесі спеціального навчання. Тому останнє доцільно включати в професійну підготовку працівників сфери „людина-людина”.