Кривенко А.І., Шешеня О.П, Боровик Н.В.

…Буває часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, – що воно за диво, –

Оці степи, це небо, ці ліси –

Усе так гарно, чисто, незрадливо...

Л. Костенко

Цілина, цілина,

наших сивих віків далина!

Дмитро  Білоус

Михайлівська цілина – це ділянка різнотравно-злаково-лучного степу в лісостеповій зоні.   Серед заповідних ділянок Сумщини Михайлівська цілина посідає особливе місце. Її  унікальність полягає в тому, що тут охороняється ділянка  плакорного лучного степу. Плакорні степи в Україні майже   повністю розорані. Цей невеликий куточок неораного степу   репрезентує лучні степи, які в минулому були поширені в  Лісостепу.       

Цей степовий масив знаходиться на вододілі річок Груні і Сули в   Лебединському районі. У дореволюційний час територія  Михайлівської цілини належала   поміщику Капністу, який   використовував ділянку для  випасання коней. Пізніше, після  революції, ці землі входили до  складу земель Михайлівського     кінного заводу. Колись тут були  великі цілинні пасовища, але  вже в 1928 році цілинного степу  залишилось дещо більше  200 га.

Створення заповідника

Із цього часу й починається охорона цієї унікальної ділянки.   У 1928 році постановою    Сумського виконкому    Михайлівська цілина  була оголошена заповідником місцевого значення, а в 1947 році      категорія охорони булла  підвищена  до  загальнодержавного заповідника. З 1961 року    Михайлівська цілина    входила до складу Українського степового заповідника і була його північним    філіалом. Указом Президента України Віктора Ющенка від  11 грудня 2009 року цілину виокремлено в заповідник, площу    якого збільшено до 882,9 га. Миха́йлівська цілина́ — степовий природний заповідник в Україні. Розташований на заході Лебединського району Сумської області, на північний захід від села Степового. Створений у 1928 році, площа — 202 гектари. Експертна рада Сумської області визначила сім чудес природи Сумщини і одним з них стала «Михайлівська цілина».

Її унікальність полягає в тому, що тут охороняється ділянка плакорного лучного степу, які на Україні майже повністю розорані. Історія цієї заповідної території з давніх часів тісно пов’язана з історією України. Раніше це були землеволодіння гетьмана Лівобережної України Павла Полуботка, які потім були передані графу Капністу. Родина Капністів на Лебединщині володіла кінним заводом, що поставляв коней для військових потреб. 13 липня 1928 р. постановою Сумського виконкому 175 десятин цілинного степу Михайлівського кінного заводу на Лебединщині було оголошено заповідником місцевого значення. Науковою основою створення заповідника стали рекомендації відомих на той час вчених – ботаніків, зокрема – В.І.Талієва та Є.М.Лавренка. У 1947 році заповіднику була надана категорія загальнодержавного значення. Зважаючи на цінність "михайлівської цілини", у 1951 році вона була передана Національній академії наук України - Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного, науковці якого розпочали детальні дослідження рослинного світу степу. З 1961 року "Михайлівська цілина" увійшла до складу Українського степового природного заповідника і стала його північним філіалом.