Державна
політика в галузі освіти України: уроки та перспективи розвитку
«Весь
20-річний період незалежності України проходив під знаком формування,
реалізації і розвитку національної державної політики в освітній сфері. Цей
процес відбувався нерівномірно, успіхи чергувалися з утратами, швидкі реформи –
повільним просуванням уперед, нерідко тупцюванням на місті та відступами. Однак
головним підсумком сьогодення є функціонуюча та самодостатня національна
освітня система, що здебільшого зберегла кращі здобутки і традиції минулого та
водночас накопичила потенціал модернізації в контексті європейської інтеграції,
світової глобалізації, національної самоідентифікації»
І. Формування та розвиток державної політики в
галузі освіти України з набуттям державного суверенітету
Зі становленням і розвитком незалежної Української
держави постало завдання розробки власної державної освітньої політики. За
двадцять років окреслено її засади і основні механізми, визначено суб’єкти, які
формують і здійснюють державну політику в галузі освіти тощо. Відповідно до пункту 6 частини першої
статті 92 Конституції України «засади регулювання виховання та освіти
визначаються виключно законами України» , які приймає єдиний орган законодавчої
влади в Україні – Верховна Рада України. Закон України «Про освіту» передбачає,
що «державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України
відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої
влади та органами місцевого самоврядування». Таким
чином, ще задовго до прийняття Основного закону держави і законів України, які
регламентують відносини в системі освіти було обрано шляхи щодо формування державної політики в галузі
освіти, насамперед, шляхом закріплення такої політики на законодавчому рівні. Виходячи з вищезазначених підходів,
можна виділити наступні етапи розвитку державної політики в галузі освіти
України:
перший етап (травень 1991 р. – березень 1996 р.) -
ухвалення Закону Української РСР “Про освіту” та затвердження державної
національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття);
другий (березень 1996 р. – грудень 1998 р.) –
удосконалення базового законодавства про освіту, ухвалення Закону України “Про
внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про освіту”, який за своєю
суттю, змістом і напрямами став фактично новою редакцією Закону “Про освіту”;
третій (грудень
1998 р. – січень 2002 р.) – прийняття законів прямої дії, що визначають
стратегію розвитку національно освіти, закріплюють її нормативи, вимоги,
стандарти, законодавчо регулюють відносини всіх структурних підрозділів освіти;
четвертий (січень 2002 р. – жовтень 2002 р.) –
утілення в життя окремих положень законів прямої дії шляхом формування
нормативно-правової бази галузі освіти; розробка стратегічного документа щодо
розвитку освіти, підготовка до затвердження цільових державних програм;
п’ятий (жовтень 2002 р. – липень 2010 р.) –
затвердження стратегічного плану дій – Національної доктрини розвитку освіти,
формування відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на її реалізацію;
шостий (липень 2010 р. – жовтень 2011 р.) –
забезпечення поліпшення функціонування та інноваційного розвитку освіти,
підвищення її якості та доступності, коригування завдань та заходів відповідно
до сучасних потреб (запровадження 11-річного терміну навчання в
загальноосвітніх навчальних закладах та обов’язкової дошкільної освіти дітей
5-річного віку), інтеграції до європейського освітнього простору;
сьомий (жовтень 2011 р. – до цього часу) – ухвалення
Національної стратегії розвитку освіти України на 2012-2021 рр., визначення
основних напрямів дальшого розвитку системи освіти.
Реалізація державної політики в галузі освіти в
Україні покладається на спеціально уповноважений центральний орган державної
виконавчої влади в галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої
влади, яким підпорядковано заклади освіти, Міністерство освіти і науки
Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування.
Відповідно
до чинного законодавства Комітет здійснює наступні функції:
1) законопроектну – розробка проектів законів, інших
актів Верховної Ради України; попередній розгляд та підготовка висновків і
пропозицій щодо законопроектів; доопрацювання законопроектів за наслідками
розгляду їх у першому та наступних читаннях; узагальнення зауважень та
пропозицій, що надійшли до законопроектів;
2) організаційну – проведення збору та аналізу
інформації з питань, що належать до повноважень Комітету, організація слухань
із цих питань; підготовка питань на розгляд Верховної Ради України відповідно
до предметів їх відання; участь у формуванні порядку денного пленарних засідань
Верховної Ради України; розгляд звернень, що надійшли до комітету тощо;
3) контрольну – аналіз практики застосування
законодавчих актів діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань
віднесених до предметів відання Комітету, підготовка та подання відповідних
висновків та рекомендацій на розгляд Верховної Ради України; контроль за
виконанням Державного бюджету України в частині що віднесена до предметів його
відання, для доцільності, економності та ефективності використання державних
коштів; організація та підготовка за дорученням Верховної Ради України
парламентських слухань та слухань у Комітеті; взаємодія з Рахунковою палатою
України, з Уповноваженим ВРУ з прав людини; направлення матеріалів для
відповідного реагування в межах, установлених законом, органам Верховної Ради
України, державним органам, їх посадовим особам.
Для здійснення організаційно-інформаційного,
консультативно-правового, методичного забезпечення діяльності к-ту, організації
проведення засідань Комітету, слухань у Комітеті, роботи підкомітетів та
діяльності членів Комітету, що пов`язана з вирішенням питань, віднесених до
предметів відання Комітету функціонує секретаріат Комітету з питань науки і
освіти, який є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України і
підпорядковується Комітету і Керівнику Апарату Верховної Ради України
В усі часи функціонування Верховної Ради України
(1991 - по т.ч., в усіх шести скликаннях) функціонував і функціонує Комітет
Верховної Ради України з питань науки і освіти. У Верховній Раді України 12-го
(І) та 13 (ІІ) скликань – постійна комісія Верховної Ради України з питань
народної освіти і науки У зв`язку з прийняттям Конституції України (26.06.1996
р.), відповідно до статті 89 Основного закону держави Постановою Верховної Ради
України “Про перейменування постійних комісій Верховної Ради України у
комітети” з 5 травня 1997 року зазначена комісія діє як Комітет Верховної Ради
України з питань науки і освіти.
У 1991 р. ухвалено Закон Української РСР «Про
освіту» та Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», у яких
чітко окреслено право України на формування власної, незалежної від центру
політики в галузі освіти і науки.
З метою визначення стратегічних напрямів на шляху
формування власної освітньої політики у 1995 році проведено перші парламентські
слухання про стан освіти в Україні. Зазначені парламентські слухання сприяли
активізації роботи по підготовці законодавчої бази національної системи освіти
У 1996 р. прийнято Конституцію України, зокрема
статтю 53 та внесено зміни і доповнення до Закону Української РСР «Про освіту».
На їх виконання у 1996 р. Постановою Верховної Ради України затверджено
Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Серед іншого в ній визначалися
стратегічні завдання розвитку галузі, прискорення її системного реформування,
розроблення необхідного законодавства і т. ін.
У період з 1998 по 2002 рр. було ухвалено закони,
які регламентують відносини у підсистемах вітчизняної освіти, зокрема закони
України:
- “Про професійно-технічну освіту” (1998 р.) – закон
визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку
системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної
самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у
кваліфікованих робітниках. Завданням цього Закону є регулювання суспільних
відносин в галузі професійно-технічної освіти з метою: забезпечення громадянам
України на законних підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти
відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та
підвищення кваліфікації, задоволення в реалізації державної політики зайнятості
населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ
професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів різних
форм власності та підпорядкування;
- “Про загальну середню освіту” (1999 р.) – закон
визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку
системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості,
формує цінності правового демократичного суспільства в Україні. Основними
завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезпечення
права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної
середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку
загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо
обов`язковості повної загальної середньої освіти; визначення структури та
змісту загальної середньої освіти; визначення органів управління системою
загальної середньої освіти; визначення прав і обов`язків учасників
навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення
законодавства про загальну середню освіту;
- “Про позашкільну освіту” (2000 р.) – закон
визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові,
соціально-економічні, організаційні освітні та виховні засади. Завданнями цього
Закону є: забезпечення прав громадян на здобуття позашкільної освіти; створення
нормативно-правової бази для подальшого розвитку позашкільної освіти;
встановлення правових засад діяльності позашкільних навчальних закладів;
визначення основних напрямів, змісту і форм навчально-виховного процесу в
позашкільних навчальних закладах;
- “Про дошкільну освіту” (2001 р.) – закон визначає
правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи
дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини ,
ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях
вітчизняної науки,надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню
цінностей демократичного правового суспільства в Україні;
- “Про вищу освіту” (2002 р.). – закон спрямований на врегулювання
суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки
громадян України. Він встановлює правові,організаційні, фінансові та інші
засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації
особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих
фахівцях.
Таким чином, протягом порівняно короткого часу
Україна стала чи не єдиною країною на теренах СНД, у якій практично було
завершено формування законодавчої бази освіти. Разом із тим дієвих механізмів
упровадження цієї бази не було. Постало питання щодо активізації роботи по
підготовці необхідної нормативно-правової бази, спрямованої на виконання
законодавства про освіту.
Протягом останніх десяти років за ініціативою
Комітету з питань науки і освіти Верховною Радою України було проведено:
- парламентські слухання:
“Про виконання законодавства щодо розвитку загальної
середньої освіти” (16.10.202 р.):
“Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в
Україні” (13.05.2004 р.):
“Про запровадження 12-річної загальної середньої
освіти: проблеми та шляхи їх подолання” (09.06.2010 р.);
“Освіта в сільській місцевості: кризові тенденції та
шляхи їх подолання” (14.03.2012 р.);
- Дні Уряду України:
“Про стан, напрями реформування і фінансування
освіти в Україні” (21.06.2001 р.);
“Про стан і перспективи розвитку
професійно-технічної освіти в Україні” (11.03.2003 р.);
“Про дотримання вимог Конституції України та законів
України щодо здобуття якісної освіти в сільській місцевості” (10.01.2006 р.);
“Про стан і перспективи розвитку загальної середньої
освіти в Україні” (09.01.2007 р.).
За рекомендаціями парламентських слухань та за
результатами Днів Уряду України ухвалено закони та постанови Верховної Ради
України:
Закон України
“Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону
України “Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям
працівників навчальних закладів” (09.09.2004 р.);
Закон України “Про внесення змін до деяких законів
України щодо збереження дитячих позашкільних навчальних закладів” (05.04.2007
р.);
Закон України “Про внесення змін до законодавчих
актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації
навчально-виховного процесу” (06.07.2010 р.) (запровадження 11-річного терміну
здобуття повної загальної середньої освіти, запровадження обов’язкової
дошкільної освіти дітей п’ятирічного віку);
Закон України «Про внесення змін до статті 18 Закону
України “Про загальну середню освіту щодо запобігання дискримінації при вступі
до початкової школи” (06.09.2011 р.) (заборона перевіряти рівень знань під час
зарахування дітей до загальноосвітнього навчального закладу, крім гімназій,
ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл інтернатів);
Постанова Верховної Ради України “Про встановлення
щорічної Премії Верховної Ради України педагогічним працівникам
загальноосвітніх, професійно-технічних, дошкільних та позашкільних навчальних
закладів” (14.09.2006 р.);
Постанова Верховної Ради України “Про впровадження
мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів у сільській
місцевості”
Отже, за роки незалежності Україна зробила істотні
кроки на шляху формування, вдосконалення та реалізації державної політики в
галузі освіти. Її формування розпочато ще до проголошення Української
незалежної держави. За роки незалежності сформовано основне законодавче поле
становлення та розвитку системи освіти, розроблено її нормативно-правову базу з
урахуванням власного досвіду та світовими тенденціями.
Немає коментарів:
Дописати коментар